lodochkin: (рыбы)
«Я предлагаю <.. .> для будущей огромной синтетической работы художественного сознания воспользоваться и моим "этнографическим" методом, <...> сущность его состоит в той вере, заложенной в меня, что вещь существует и оправданна в своем существовании <...> поэтому вещь нужно описать точно (этнографически) и тут же описать себя в момент интимнейшего соприкосновения с вещью <...> это-то и нужно, чтобы открылся путь. Он мне открывается в работе искания момента слияния себя самого с вещью, когда видимый мир оказывается моим собственным миром».
М. Пришвин
lodochkin: (скепсис)
диалог с cашей:

с: оглядываясь на все мои работы, начиная от корейцев-фермеров на овощных полях и ПР-овских ленточек, которые мы снимали с деревьев... я начинаю понимать Арсеньева и Барта: что они вообще пишут, эти реалисты, это не реализм, Курт Воннегут - это реализм!

я: Арсеньева?..

с: ну помнишь, там было у него в лекции про инопланетян и буржуазный порядок?
lodochkin: (чайник)
я дуже, дуже незадоволений своїм есе про "Санаторійну зону" Хвильового, і руки тягнуться ще кілька речей додумати і дописати - якщо вже немає часу дочитати нормальної ширшої теорії.

що тут із простором? просторів два одночасно: закритий і відкритий, маленький і великий, хворий - здоровий (хоча при ближчому контакті - не такий вже і здоровий), знайомий - невідомий, дріб'язковий - величний, зрештою, тимчасовий - вічний. між цими просторами - зрозуміле напруження. великий простір відкривається з верхньої - командної - точки меншого. але виходу в нього нема, бо лише перший (менший) простір є реальним, і його ознаки тривають за межами санаторійної зони: зона, як розруха, - в голові, але другий простір - в голові ще більше. виходить, що анарх - людина без власного локусу, ніде не вдома; посилюється це тим, що його омріяний простір, де він вкорінений, заперечує своїми властивостями ідею коріння взагалі, це світ перекотиполя, дім-тачанка, дім-орда. 
але санаторій-божевільня - ще менше дім. хоча ні, не так: жити в ньому можна, але не хочеться. а в  фантазійному
азійському степу - дуже хочеться, але неможливо.

що тут з часом? тут герой у безчассі - в тим-чассі - (потойчассі?) - "на лікуванні" - між двома точками свого персонального часу: розчаруванням і месіанським очікуванням. якщо взяти до уваги, що те, на що він очікує, фактично вже відбулося, і що саме воно принесло це розчарування, то маєм тут подібну до просторової неприємну дірку.

зона - це простір не тільки обмежений, але й виключений. час, вийнятий з життя, перерва, вивих; санаторій - це не місто й не село, не дім і не дорога, це десь між тим і тим.
таку виключеність із дійсності дають божевілля й революція; якщо пригадати, що їм обом приписували прямий контакт з істиною/реальністю, то - можливо, саме таким чином можна перестрибнути до - нереальності, неістинності, несправжньості того простору й часу, з якого герої - безгрунтовні носії дійсності - виключені: Радянська Україна, двадцяті.

або це мій безлуздий талмудизм)
lodochkin: (чайник)
я смешное мудрое яйцо
я китаец
я улыбаюсь
lodochkin: (осень)
когда читаю веселых постмодернистов (Барта, Фуко, Деррида), мне ведь действительно совершенно все равно, кто говорит. потому что говорит настолько радостно и упоительно, что это оправдывает любую (любую?..) позицию, любые обстоятельства биографии, любой "буржуазный образ жизни".
а когда читаю истеричного Бадью ("Никакой дискурс не может претендовать на истину, если он не содержит точного ответа на вопрос: кто говорит?"), то как раз никак не могу отделаться от гнетущего чувства, что говорит яростная, бессмысленная и беспощадная православная барышня советского образца, которая внезапно научилась внятно излагать, и именно это - происхождение голоса - и не дает мне ему сколько-нибудь верить, вообще принимать его сколько-нибудь всерьез.
это как лютый трэш-Дмитриев на полит.ua, только крепче, поэтому вообще никак в голову не помещается.
поэтому голова то и дело нервно пытается куда-нибудь вбок улететь.
lodochkin: (Default)
"...и даже аист, милый чужестранный гость,
танцовщик тонконогий, благочестья жрец"
lodochkin: (Default)
сущник и бытийник
lodochkin: (Default)
выйди, поэт, прочитай стишок. не поеду я в данецк, прости, Мирославе.

Profile

lodochkin: (Default)
жизнь и приключения дионисия лодочкина

December 2014

S M T W T F S
  123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 12:44 am
Powered by Dreamwidth Studios