вежа

[lodochkin]

Співають
крил твоїх тіні
на моєму обличчі
у вечірній кімнаті: настільна лампа
ніч прочиняє балконні двері
обережною лапкою
звідси росте Вавилонська вежа
першу цеглину покладено тут
на груди мені
зсередини давить
равликокрихкість: вантаж любові
мов корабель, ірландцями-емігрантами
перевантажений
після вигнання з раю
клунки з печеними яблуками
до самого-самого неба
вища за вежу сосна
виростає з моїх обіймів
виростає з твоїх обіймів
найпрозоріший виноград
найпрозоріше море
найбіліше і найпівнічніше
шумить у твоїй голові
а я б'ю хвостом, ворушу печальними зябрами
під вечірньою лампою згорбившись
зблискую лускою
німа, мов останній муляр
сумної вежі
старий двірник працівник котельні
про якого забули, коли
видавали мови
а ти визираєш з кватирки
верхнього поверху вежі
похмуро дивишся сиріном:
наполовину ангел
наполовину зовсім як я
корюшка